![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=88.8){kind=small}
картинки...
вересень. 27-е, 2007 | 03:07 pm
вот так будет проходить моя свадьба, да?
а это вход в мою усадьбу..
ник, это ты иногда....
Посилання | Прокоментувати {2} | Add to Memories | Share
(без теми)
вересень. 26-е, 2007 | 12:21 pm
<object classid="clsid:d27cdb6e-ae6d-11cf-96b8-4
Посилання | Прокоментувати | Add to Memories | Share
Ник, баян...
вересень. 25-е, 2007 | 10:20 am
mood: 
баян.
music: мельница. На север.
Поздравляем!!! Ваше животное хранитель- волк
Вы любите ночь.Если нет,то вскоре полюбите.Вы неплохо видите в темноте,и быстро к ней привыкаете.Вы сильны,хитры,горды и иногда перебираете со злостью...
и твой портретик.
Вы любите ночь.Если нет,то вскоре полюбите.Вы неплохо видите в темноте,и быстро к ней привыкаете.Вы сильны,хитры,горды и иногда перебираете со злостью...
и твой портретик.
Посилання | Прокоментувати {1} | Add to Memories | Share
Життя, як воно є. (дуже коротко).
вересень. 12-е, 2007 | 02:23 pm
mood: 
Мене пам"ятають такою...
music: ОЕ - Без бою.
Сидимо у забігалівці - бридж і пиво. Два однолітки, з дуже різним життям, та вже рік ми спілкуємося. Звичайно за пивом - розмова продовжується, як завше - він всміхається коли я позіхаю по-драконячи, він спостерігає як я оглядаю людей і коментую, хто з них хто. Питаю що у руці, коли вона ніби порожня, на протязі прикриваю долонею полум"я запальнички, аби він зміг покурити. Граємо і колода чудово доповнює розмову, адже то моя колода. Знов якісь милі дрібниці, погляд. і ось - питання:
- Як ти до мене ставишся? Хто я для тебе?
- Як до вчителя. Та знаєш, останнім часом я... хочу назвати тебе мамою.. спогади, якісь дрібниці... поясни..
- Ти згадав.. - ховаю мить, коли закортіло витерти сльозу, всміхаюсь. - Так, так, сина...
- А ці маленькі миті...
Ставлю між нами долоню і кидаю спогади, один, другий... четвертий.. п"ятий...
- Вистачить, вистачить... - його розриває. Він збагнув. - Слухай, а це, поза попереднє життя.. поганий спогад - наче я став сиротою і відлюдником ще малим..
- Так, нас вбили. Ти помстивсь..
- А ця бабуся.. що вже пізніше з"явилась... я бачив її.. хто вона?
- А ти згадай, подивись..
- Я погано бачу...
- Дай руку.
Кладу свою долоню на його і пускаю енергію до його серця.
- Це бабуся, так?
- Так.
- А це? Знайди три відмінності.
В нього блищать очі. Він збагнув все.
- Я колись обіцяла, дуже давно, що ніколи тебе не покину. Тому я тут. Я люблю тебе, Сина.
Він опустив очі. Які яскраві емоції.. як їх багато.. думки, бажання, хаос... та настає мить...
- Як це приємно....
Як мало треба для щастя... нам).. всього лише ще одне життя. (с) Крис.
- Як ти до мене ставишся? Хто я для тебе?
- Як до вчителя. Та знаєш, останнім часом я... хочу назвати тебе мамою.. спогади, якісь дрібниці... поясни..
- Ти згадав.. - ховаю мить, коли закортіло витерти сльозу, всміхаюсь. - Так, так, сина...
- А ці маленькі миті...
Ставлю між нами долоню і кидаю спогади, один, другий... четвертий.. п"ятий...
- Вистачить, вистачить... - його розриває. Він збагнув. - Слухай, а це, поза попереднє життя.. поганий спогад - наче я став сиротою і відлюдником ще малим..
- Так, нас вбили. Ти помстивсь..
- А ця бабуся.. що вже пізніше з"явилась... я бачив її.. хто вона?
- А ти згадай, подивись..
- Я погано бачу...
- Дай руку.
Кладу свою долоню на його і пускаю енергію до його серця.
- Це бабуся, так?
- Так.
- А це? Знайди три відмінності.
В нього блищать очі. Він збагнув все.
- Я колись обіцяла, дуже давно, що ніколи тебе не покину. Тому я тут. Я люблю тебе, Сина.
Він опустив очі. Які яскраві емоції.. як їх багато.. думки, бажання, хаос... та настає мить...
- Як це приємно....
Як мало треба для щастя... нам).. всього лише ще одне життя. (с) Крис.
Посилання | Прокоментувати {2} | Add to Memories | Share
Життя змінилося... таке бува)
серпень. 21-е, 2007 | 01:10 pm
mood: 
буденно... і це кльово)
music: ОЕ Там де нас нема
Добридень, друже. Сталось дещо з мого дня народження - це свято стало моїм найграндіознишим шабашем, я задоволена, адже тепер я знаю своє місце у цьому світі. І це місце дуже зручне, я його заслужила. Тепер я гідна свого імені Кріс.
Дяки всім, хто був зі мною. Дяки всім, хто зараз зі мною. Дяки тим, хто буде зі мною.
Пробачте всі. Пробачте мені за все, за що ви вважаєте варто мене пробачити.
Я вільна, і ладна простити тих, хто попросить. Я щаслива. І це дає меня змогу бути, реально бути. Я живу. І навіть майже не вбиваю.
Повірте у мене, як я вірю у вас і цей світ здригнеться. Від реальності. Щасти вам, друзі.
І маленька історія, з мого минулого.
У руці смерті билося серце дитини. Було дивно забирати її, абже ця дівчинка не мала помирати. не її час. то чому це життя у моїх руках? тіло досі у тій дивній позі серед різнотрав"я... якого біса цей мисливець промазав?! хто його просив.. хвильку, він поцілив лань. дитя, мале звіриня. та у траві дитина. чорт забирай! цей дурень не відрізнив відьменя від тварини! от би йому.. та він не винен.
дитино, чи ти ще жива?
а хіба ж не ти тримаєш моє життя? дістань кулю, прошу тебе.. ти ж знаєш, що я ще не маю вмирати...
о, так-так, зараз.
дитя лежало так прозхристано, дивно і неприємно. смерть оживила серце і вклала у тіло дитини. куля лежала на грудях дівчинки. смерть дістала з балахону срібну нитку і повісила кулю на шию дівчинці як кулон. куля змінила форму і стала чорним каменем у срібній нитці, закрученій довкола. Дівчина встала й підійшла до смерті.
дяки, тобі, сестро.. знаєш, він то поцілив, та здобич йому треба. хто є у лісі з тих, що мають вмирати?
два зайці, слабкі й старі.. зара влаштую.
дяки, знаєш.. дивно що зараз молодша я... завше навпаки. та я носитиму цю штуцю всі життя, як нагадування, що бува й інакше. ти могла мене не повертати, що правда, це не змінило б нічого. я ж житиму вічно, як і ти.
еге ж.. на те воно й так... ну бувай, мала ) до вечора. я п справах...
щасти, я теж по справах.. до речі, не заходь поки що до моїх звірів, там дарунок для тебе скоро буде.
гаразд! обожнюю дарунки...
смішна реакція для смерті...
серйозна мова для дитини...
люблю, давай - тобі час.
люблю.
дитина пішла до села, лікувати старців, що саме заходили до воріть її дому - волхвів тре берегти. а смерть зникла і продовжила роботу.
Кріс.
п. с. певно так буде ще не раз) і не два... адже моя сестра знов молодша.. гг. знов зникає по справах...
Дяки всім, хто був зі мною. Дяки всім, хто зараз зі мною. Дяки тим, хто буде зі мною.
Пробачте всі. Пробачте мені за все, за що ви вважаєте варто мене пробачити.
Я вільна, і ладна простити тих, хто попросить. Я щаслива. І це дає меня змогу бути, реально бути. Я живу. І навіть майже не вбиваю.
Повірте у мене, як я вірю у вас і цей світ здригнеться. Від реальності. Щасти вам, друзі.
І маленька історія, з мого минулого.
У руці смерті билося серце дитини. Було дивно забирати її, абже ця дівчинка не мала помирати. не її час. то чому це життя у моїх руках? тіло досі у тій дивній позі серед різнотрав"я... якого біса цей мисливець промазав?! хто його просив.. хвильку, він поцілив лань. дитя, мале звіриня. та у траві дитина. чорт забирай! цей дурень не відрізнив відьменя від тварини! от би йому.. та він не винен.
дитино, чи ти ще жива?
а хіба ж не ти тримаєш моє життя? дістань кулю, прошу тебе.. ти ж знаєш, що я ще не маю вмирати...
о, так-так, зараз.
дитя лежало так прозхристано, дивно і неприємно. смерть оживила серце і вклала у тіло дитини. куля лежала на грудях дівчинки. смерть дістала з балахону срібну нитку і повісила кулю на шию дівчинці як кулон. куля змінила форму і стала чорним каменем у срібній нитці, закрученій довкола. Дівчина встала й підійшла до смерті.
дяки, тобі, сестро.. знаєш, він то поцілив, та здобич йому треба. хто є у лісі з тих, що мають вмирати?
два зайці, слабкі й старі.. зара влаштую.
дяки, знаєш.. дивно що зараз молодша я... завше навпаки. та я носитиму цю штуцю всі життя, як нагадування, що бува й інакше. ти могла мене не повертати, що правда, це не змінило б нічого. я ж житиму вічно, як і ти.
еге ж.. на те воно й так... ну бувай, мала ) до вечора. я п справах...
щасти, я теж по справах.. до речі, не заходь поки що до моїх звірів, там дарунок для тебе скоро буде.
гаразд! обожнюю дарунки...
смішна реакція для смерті...
серйозна мова для дитини...
люблю, давай - тобі час.
люблю.
дитина пішла до села, лікувати старців, що саме заходили до воріть її дому - волхвів тре берегти. а смерть зникла і продовжила роботу.
Кріс.
п. с. певно так буде ще не раз) і не два... адже моя сестра знов молодша.. гг. знов зникає по справах...
Посилання | Прокоментувати {11} | Add to Memories | Share
Сяйво повні.. новий світ...
квітень. 10-е, 2007 | 01:34 pm
mood: 
вільна для світу...
music: меланхолия.... тишина...
як добре відчувати ніч.. дикість звіра, яку лиш я контролюю, волю серця, що належить мені і щастя дущі, що для мене живе...
чудовий стан, коли розумієш хто ти і навіщо так.. приємно, коли знаеш, що є ті заради кого жити.. є те, что ти завше можеш, чим пишаєшся і радієш, любиш світ, а він тебе..
останнім часом постійно кажу що я закохана.. і додаю - у життя.. саме так... воно чудове, має недоліки і я їх бачу, не нехтую і приймаю, я його люблю, це життя... бо воно і є моє єство...
у світі так багато мене.... і це чудово....
я вільна бути така... і я такою буду й надалі.. бо це чудово...
чудовий стан, коли розумієш хто ти і навіщо так.. приємно, коли знаеш, що є ті заради кого жити.. є те, что ти завше можеш, чим пишаєшся і радієш, любиш світ, а він тебе..
останнім часом постійно кажу що я закохана.. і додаю - у життя.. саме так... воно чудове, має недоліки і я їх бачу, не нехтую і приймаю, я його люблю, це життя... бо воно і є моє єство...
у світі так багато мене.... і це чудово....
я вільна бути така... і я такою буду й надалі.. бо це чудово...
Посилання | Прокоментувати | Add to Memories | Share
у світі не буває нічого випадкового... ну не буває...
січень. 8-е, 2007 | 10:40 pm
колись я вірила у те що бувають випадковості.. та це не так. не неможливо. у всьому є сенс. все існує так як треба йому. моє життя таке, як я бажаю. я шукаю свою кар*єру - і не бачу. бо те на що я здатна - це сенс життя, а не робота. цікаво.. а ще я люблю.... я люблю і можу це робити.. це чудово.. дивно.. нащо... як?.. та це так.. буває.. різні світи зустрічаються... змішуються і ця дифузія змінює світ у якоми вони обоє існують. це так добре... так чисто... мррр.... .. і нащо? нащо воно так? щоб цей світ змінювався.. чому він не чудовий? тому що ці зміни не завше створюють красу... буває.. та що з того? це життя.. воно закінчується смертю.. і починається нове... так красиво.... вічно.. чудово.... інакше ніж все це... ніж всі ми - це по справжньому! краса...
Посилання | Прокоментувати {1} | Add to Memories | Share
Вчора я була щаслива...
грудень. 22-е, 2006 | 10:30 pm
і не взмозі висловити все тут..
я була на зустрічі, яку так довго чекала.. Він повернувся.. у мій світ... він крсивий, справжній і він Сонце моєї вежі.. я щаслива.. так добре було вчора.. бачити його очі.. знов.. та нові.. він чудовий.. всітлий воїн.. я радію його теплу... він змінився.. знов... тепер в нас є дещо спільне - кредо - "я кажу що думаю.. я не думаю що кажу..." так чудово..... він тепер так близько.. я спочатку здивувалась.. а тоді зрозуміля як сидіти з таким полум*ям... зраділа... сиділи так спокійно... віч на віч... дивились у очі.. він став такий цікавий.. як я зупиняється на частині думки, бо вона скінчилась.. починає нову.. т розумієш що він ма на увазі.. так приємно...
я побачила зірку у пітьмі і впізнала сяйво.. відчула Його... така щаслива... він.. і все... одразу його відчула... підійшла.. до вікна.. і визирнула з очей.. стала собою.. він озирнувся... так цікаво... його перший погляд.... такий приємний... тоді ми мовчали.. а я раділа.. весь час за столиком я майже постійно мовчала.. а він говорив... слухала... сумувала за його голосом... дуже... щаслива.... тоді пішли до чудової людини у гості.. я за нею сумувала.. вона така чудова.. знов раділа... скільки там добра.. у її хаті... так добре... там були рівно ті кого я хотіла бачити..... щаслива.. так я раділа і тоді коли мене проводжали.. і коли була вдома... я не знаю як назвати моє ставлення до нього.. та я щаслива досі...
Я був радий, що зустріну його.. вона перестане сумувати.. у фортеці знов сьнячно... нарешті... я приніс йому дарунок на день народження... йому сподобалося... вона раділа.. а я тихо сидів у Фортеці і насолоджувався теплом.. сил додалось... як ми у гостях реготали з Ним.. подруга розповідала якийсь фільм.. за нею треба було записувати.... ми просто валялися.. її чоловік теж реготав, іноді додаючи до опису ще якісь реготливі деталі.. я просто сяяв.. чудово.. вона чудова людина.... і він теж.. як я радий що Він знайшов час на нас... (її дуже зігріло коли він призустрічі сказав що в нього є хвилин 45... а тоді був з нею дві з половиною години... ) цікавий він став.. дуже цікавий... приємно....
мене не переслідує ворон..... тепер їх багато.. і вони мої друзі... чудові... і надійі... я щасливий..... щаслива... неймовірно...
мррр... . .
Посилання | Прокоментувати | Add to Memories | Share
Знов тут... знов так... знов за для всіх...
грудень. 22-е, 2006 | 10:29 pm
я сиджу у цьому світі.... знов.. згадала..... так багато я тут була.. так багато робила... таке ставалося... і я частина цього.. не знаю чому та я сильнішаю своїми слабкостями..
зараз мені не вистачає однієї людини... такої ж людини як я.. теж сильної.. теж розумної.. справжньої.. я бачила його спогади... а він мої.. я не бачила його три тижні.. я сумую.. дуже... дивно якось... а так хочеться... не знаю як це влаштувати.. він завжди занятий.. іноді не відповідає на смс.. буває... йому можна.. а мені якось важко зараз без нього.....
Герцогиня почала знов прясти у своїй вежі.. вона сумує.. і над вежею вона малює хмари.. красиві... криваві хмари... навіть химери.... красиві.... та болісні.. блискавка осяює ніч... так приємно... а Кріс не бачить сенсу у тренуваннях коли вона сумує.. він чистить зброю.. відновлює леза у мечів.. і чекає доки вона нищить все некрасиве... довкола вежі.... йому добре у кам*ній фортеці.. він захищений, і вона теж.. все спокійно.. і місяць десь тихо сяє.. а у вежі світла не вистачає... бо не вистачає Його... а Він - Сонце.. Він сяє для них... для обох.... Його не вистачає... дуже... занадто..... Герцогиня пряде майбутнє.. так обережно пряде свій захист... спокійно.. обережно... майстер... іноді зупиняється і думає.. годинами.. наче зникає.. а тоді повертається до вікна і воно стає балконом.. вона вдихає вітер... цілує свого Брата.. і знов пряде у пітьмі... так спокійно... це вічний стан...
та буду мить.. Він прийде... і стане так тепло і яскраво... вона вдягне спрядене і піде з ним до світу під соняне небо знов вчитись жити.. знов перемагати... з ним... а Кріс буде йому братом.. воїном однієї крові.... і буде добре.... чудово.... та це буде.... потім..
зараз мені не вистачає однієї людини... такої ж людини як я.. теж сильної.. теж розумної.. справжньої.. я бачила його спогади... а він мої.. я не бачила його три тижні.. я сумую.. дуже... дивно якось... а так хочеться... не знаю як це влаштувати.. він завжди занятий.. іноді не відповідає на смс.. буває... йому можна.. а мені якось важко зараз без нього.....
Герцогиня почала знов прясти у своїй вежі.. вона сумує.. і над вежею вона малює хмари.. красиві... криваві хмари... навіть химери.... красиві.... та болісні.. блискавка осяює ніч... так приємно... а Кріс не бачить сенсу у тренуваннях коли вона сумує.. він чистить зброю.. відновлює леза у мечів.. і чекає доки вона нищить все некрасиве... довкола вежі.... йому добре у кам*ній фортеці.. він захищений, і вона теж.. все спокійно.. і місяць десь тихо сяє.. а у вежі світла не вистачає... бо не вистачає Його... а Він - Сонце.. Він сяє для них... для обох.... Його не вистачає... дуже... занадто..... Герцогиня пряде майбутнє.. так обережно пряде свій захист... спокійно.. обережно... майстер... іноді зупиняється і думає.. годинами.. наче зникає.. а тоді повертається до вікна і воно стає балконом.. вона вдихає вітер... цілує свого Брата.. і знов пряде у пітьмі... так спокійно... це вічний стан...
та буду мить.. Він прийде... і стане так тепло і яскраво... вона вдягне спрядене і піде з ним до світу під соняне небо знов вчитись жити.. знов перемагати... з ним... а Кріс буде йому братом.. воїном однієї крові.... і буде добре.... чудово.... та це буде.... потім..
Посилання | Прокоментувати | Add to Memories | Share
Ще один стан думок...
грудень. 22-е, 2006 | 11:07 am
mood: 
відлітаю....
Когда то давно я любила цвести... как лилия на болоте.. в темноте посреди ночи... где то в заводи... трясина и чистое небо... луна.... и я белая и с кучей лепестков.. так хорошо..
а теперь я не видна на земле... чорная кошка.. дикая лесная... такое не видят люди.. а та чью силу я взяла стала кашлять и не знаю будет ли она жить... во дворе станет меньше кошек.. жаль.. но это ее был выбор подойти... и не убежать...
из растения стать зверем.. не знаю что лучше....
я призрак.. спокойный темный призрак... мягкий легкий женственный призрак.. я не плохая.. я просто соткана из тьмы... ночью я расцветаю... чувствую себя на своей земле...
последнее время меня посещают и сопровождают вороны... чорные.. и тучами... красивые, умные и дорогие друзья... иногда когда я говорю о смерти.. они начинают летать в виде торнадо... как ВОРОНКА... так красиво.. это завораживает... плац.. чорная кошка.. собеседник и ворон... так хорошо.... очень хорошо...
теперь я живу как я достойна жить... во тьме.. .
а теперь я не видна на земле... чорная кошка.. дикая лесная... такое не видят люди.. а та чью силу я взяла стала кашлять и не знаю будет ли она жить... во дворе станет меньше кошек.. жаль.. но это ее был выбор подойти... и не убежать...
из растения стать зверем.. не знаю что лучше....
я призрак.. спокойный темный призрак... мягкий легкий женственный призрак.. я не плохая.. я просто соткана из тьмы... ночью я расцветаю... чувствую себя на своей земле...
последнее время меня посещают и сопровождают вороны... чорные.. и тучами... красивые, умные и дорогие друзья... иногда когда я говорю о смерти.. они начинают летать в виде торнадо... как ВОРОНКА... так красиво.. это завораживает... плац.. чорная кошка.. собеседник и ворон... так хорошо.... очень хорошо...
теперь я живу как я достойна жить... во тьме.. .
